структура факультету
історія факультету
навчальні плани
Вчена Рада
спеціальності та спеціалізації
наукові видання
    

ПРО ФАКУЛЬТЕТ -> "Поїздка у лікарню"

на головну

    

    

Кожен порух земний – сенс життя

Зима малює диво казку

І Миколайко вже іде.

Щоб знов здійснити Божу Ласку

У подарунках І тебе

Він ніжно ~ ніжно привітає,

Дитино люба,ш,о життя

Твоє так швидко проминає

Хоч світить зорями душа...

 

     Як добре , що людина , яка живе на цій землі, може творити безліч добрих справ , що залишаються в серцях інших, як свідчення Божої любові і підтримки. Такої холодної зими не кожен може зігріти свою душу вірою , натхненням, любов'ю тоді, коли життя посилає безліч випробувань . Дивлячись в очі перехожих, легко побачити задуманість, смуток, розчарування, адже в кожного свої проблеми, бува й маленькі, але важливі. Та ніякі біди і лиха не зрівняються з тими , які нам прийшлося побачити на власні очі.

     20 грудня наша група КМБ-11 здійснила поїздку разом з сестрою Анастасією та братом Тарасом у Чорнобильську лікарню Львова , що знаходиться на вулиці Дунайській, для того , щоб відвідати та привітати важкохворих дітей. Приїхавши в лікарню, ми звернулися до лікарів за дозволом і порадою щодо зустрічі з дітьми в найважчому стані, які перебували у відділі гематології та інтенсивної хіміотерапії. Довго не вагаючись, вони погодились на таку зустріч, оскільки бачили наше прагнення і самі, як нам хотілось би висловитися, були рятівниками цих маленьких сердець. В душі кожного із нас в той час виникали різні почуття , що швидше могли викликати сльози, ніж здатність подарувати усмішку, але перемагаючи на себе, ми починали виконувати місію, яку взяли на себе.

     Наша однокурсниця Наталя Іванець з ще однією дівчинкою благодійної організації та сестрою Анастасією була Ангелом, а брат Тарас - Святим Миколаєм, тому, дивлячись на їхні надзвичайні костюми , діточки дуже тішились . І крізь велику силу невиліковної стадії лейкемії очі цих малесеньких крихіток  сяяли неземним блиском, невимовною радістю і прагненням жити. « О, хто , хто Миколая любить» - прозвучало в лікарняній палаті і тихо та майже безперервно почали котитися сльози змучених та зболених батьків. Під'єднані до багатьох препаратів та крапельниць одномісячні діти усміхалися до нас з такою теплотою та безпосередністю, що цілий світ та яскраве сонце ніколи ще не дарували нам такої ясності і щирості. Дехто з батьків , коли сестричка говорила , щоб вони завжди пам'ятали проте, ш,о Бог їх любить і ніколи про них не забуде, відверталися обличчям до вікна, щоб зуміти хоч на мить заховати від дітей свої сльози. Повертаючись додому, ми зрозуміли наскільки вдячні Богу за своє життя. Життя, в якому є багато щастя, яке ми не здатні помітити через те, що завжди прагнемо більшого, а , отже, зайвого і непотрібного, адже

    Кожен порух земний - сенс життя.

    Тільки треба відчути мотиви.

    Пам'ятати , що Господь - Святий

    І для нього завжди все можливе.

    В неможливому - віра сильніш,

    В неповторному-сили натхненні,

    В темноті - світить зірка ясніш,

     А у золоті - речі буденні...

 

Підготувала: Сушко Наталія


© 2012 Розробка та підтримка сайту Остап Грицко