
Кожен порух
земний – сенс життя
Зима малює
диво казку
І Миколайко
вже іде.
Щоб знов
здійснити Божу Ласку
У подарунках І
тебе
Він ніжно ~
ніжно привітає,
Дитино
люба,ш,о життя
Твоє так
швидко проминає
Хоч світить
зорями душа...
Як добре , що людина , яка
живе на цій землі, може творити безліч добрих справ , що
залишаються в серцях інших,
як свідчення Божої любові і
підтримки. Такої холодної зими не кожен може зігріти свою душу вірою
, натхненням, любов'ю тоді, коли життя посилає безліч випробувань .
Дивлячись в очі перехожих, легко побачити задуманість, смуток,
розчарування, адже в кожного свої проблеми, бува й маленькі, але
важливі. Та ніякі біди і лиха не зрівняються з тими , які нам прийшлося
побачити на власні очі.
20 грудня наша група
КМБ-11 здійснила поїздку разом з сестрою Анастасією та братом Тарасом у
Чорнобильську лікарню Львова , що знаходиться на вулиці Дунайській, для
того , щоб відвідати та привітати важкохворих дітей. Приїхавши в
лікарню, ми звернулися до лікарів за дозволом і порадою щодо зустрічі з
дітьми в найважчому стані, які перебували у відділі гематології та
інтенсивної хіміотерапії. Довго не вагаючись, вони погодились на таку
зустріч, оскільки бачили наше прагнення і самі, як нам хотілось би
висловитися, були рятівниками цих маленьких сердець. В душі кожного із
нас в той час виникали різні почуття , що швидше могли викликати сльози,
ніж здатність подарувати усмішку, але перемагаючи на
себе, ми починали виконувати місію, яку взяли на себе.
Наша однокурсниця Наталя Іванець з ще однією дівчинкою благодійної
організації та сестрою Анастасією була Ангелом, а брат Тарас - Святим
Миколаєм, тому, дивлячись на їхні надзвичайні костюми , діточки дуже
тішились . І крізь велику силу невиліковної стадії лейкемії очі цих
малесеньких крихіток сяяли неземним блиском, невимовною радістю і
прагненням жити. « О, хто , хто Миколая любить» - прозвучало в лікарняній
палаті і тихо та майже безперервно почали котитися сльози змучених та
зболених батьків. Під'єднані до багатьох препаратів та крапельниць
одномісячні діти усміхалися до нас з такою теплотою та безпосередністю, що
цілий світ та яскраве сонце ніколи ще не дарували нам такої ясності і
щирості. Дехто з батьків , коли сестричка говорила , щоб вони завжди
пам'ятали проте, ш,о Бог їх любить і ніколи про них не забуде, відверталися
обличчям до вікна, щоб зуміти хоч на мить заховати від дітей свої сльози.
Повертаючись додому, ми зрозуміли наскільки вдячні Богу за своє життя.
Життя, в якому є багато щастя, яке ми не здатні помітити через те, що завжди
прагнемо більшого, а , отже, зайвого і непотрібного, адже
Кожен порух земний - сенс життя.
Тільки треба відчути мотиви.
Пам'ятати , що Господь - Святий
І
для нього завжди все можливе.
В
неможливому - віра сильніш,
В
неповторному-сили натхненні,
В
темноті - світить зірка ясніш,
А у золоті - речі буденні...
Підготувала: Сушко
Наталія |