структура факультету
історія факультету
навчальні плани
Вчена Рада
спеціальності та спеціалізації
наукові видання
    

ПРО ФАКУЛЬТЕТ -> «Документ в театрі NON-Fiction»

 

на головну

 

«Документ в театрі NON-Fiction»

     13 вересня в рамках ювілейного 20 Форуму видавців в приміщенні факультету культури і мистецтв ЛНУ ім. І. Франка відбулась зустріч із польським критиком, письменником, редактором відділу культури «Gazeta Wyborcza» Романом Павловським. Послухати лекцію про документальний театр в Польщі, прийшли ті, які займаються театром і заангажовано (професори та викладачі), і початківці (студенти). В Україні цей вид театру лише зараз робить спроби заявити про себе, тому ця зустріч була доцільною та актуальною.

     В театральному нурті Польщі документальний театр це напрямок, що активно розвивається. Він виник як реакція на штучність, байдужість у житті людини XXI століття, коли здивувати чимось новим або розповісти якось по-новому – чи не найважче. Тому використання свідчень, реальних історій устами очевидців або ж розказані акторами стає добрим інструментарієм в театрі.

     Р. Павловський наголосив на особливості цього жанру, яка, власне, і забезпечує його привабливість – матеріалом для створення вистави має служити документ, тобто носій певної точно зафіксованої реальної інформації. Це може бути будь-що: запис на радіо, щоденникові записи, договір, інтервю – реальна інформація, не вигадана.

     Дуже цінними, окрім загального опису документальної вистави, в лекції були фото- та відеоматеріали. Р. Павловський продемонстрував декілька уривків відео з різних документальних вистав польських театрів. Один відео-уривок був з вистави «Transfer» (реж. Ян Клята, Вроцлавський сучасний театр імені Едмунда Вертинського), учасниками якої є справжні громадяни Польщі та Німеччини з околиць Вроцлава, сьогодні це люди похилого віку, які згадували про Другу світову війну, часи своєї молодості. Одна мізансцена стала для мене найсильнішою за глибиною своєї емоційності: старша жінка, українка за національністю, яка майже все життя прожила в Польщі, зачитувала імена своїх  односельчан і коментувала хто вони за національністю. Це було схоже на «літанію» за померлими.

     У документальному театрі участь професійних акторів не виключається, а додає їм іншого виміру. Як приклад, це вистава «Osadzeni» (реж. Єва Вуйцяк, театр «Восьмого дня» м. Познань). Матеріалом для вистави стали вісім інтерв’ю з в’язнями познанської в’язниці. Опрацювавши ці тексти, актори у виставі виголошували їх, бо ж в’язні не могли брати реальну участь. Проте, глядачі бачили і чули в’язнів: у виставі було використано відео на яких ці конкретні люди читають улюблену поезію акторів театру «Восьмого дня»  Райне Марія Рільке.

     В кінці лекції був час на запитання. Одне з них про естетичну чи то моральну межу документального театру, бо теми вистав – це історії реальних людей: сусідів, друзів, знайомих… Роман Павловський не дав єдиної поради, а зазначив, що це дуже делікатний момент і повинен розглядатися у кожному окремому випадку. Загалом документальний театр – річ дуже особиста, якщо не сказати інтимна. Але, мабуть, це те, чого потребує сучасний глядач: реалій, бо вже все йому відоме, він вже ситий і потребує нових форм і тем.

     Зустріч із одним з найвпливовіших польських критиків, культурним діячем Польщі була цікавою, лаконічною та інформаційною лекцією про документальний театр. Будемо надіятися, що вона допоможе окреслити напрям, шукання, формування українського документального театру, як для практиків, так і для теоретиків театральної справи.

 

                                            

 

Марія Цигилик

студентка III курсу

театрознавчого відділення

кафедри театрознавства

та акторської майстерності



© 2013 Розробка та підтримка сайту Остап Грицко